З нашої української традиції знаємо, що церква, як дім молитви не будується на будь-якому місці. Св. Письмо нас научає, що «дім Божий є страшне місце» (Бут. 28,17). Патріарх Яків називає його страшним місцем, тому що бачив на тому місці драбину якої верх сягає неба. Великий румунський духовник, світлої пам’яті Теофіл Параян говорячи про церкву каже, що вона є  «…небо на землі, тому що в ній здійснюються небесні дії: робляться святі служби, робиться Свята Літургія, а це є дії небесні».

        Цього року, 2024, 12 травня, в неділю Антипасхи, в неділю Св. Ап. Томи була посвячена нова церква у селищі Поляни (Мараморощина). Це селище є одне з найвеликих сіл Румунії, в ньому є три православні парафії, з трьома церквами. Церква яка була тепер освячена належить до парафії нр. 2 і всі три парафії належать Українському Православному Вікаріату, який підпорядкований румунському Патріархові Даниїлові. До 2010 року (коли почалась будівля нової святині), вони служили в старій дерев’яній церкві, якої престольне свято було на день Св. Вмч. Дмитрія. Тому що місце для нової церкви було освячено в неділю Томину, от. настоятель Курак  Дмитро, разом з парафіальною радою, на чолі з першим куратором Лонга Михайло (дуже активний куратор) мали палке бажання просити Патріаха Даниїла щоб благословив мати ще одного молитовного покровителя, а саме Св. Ап. Тому.

            Якщо про будівлю звичайного дому Псалмист і  Пророк Давид пише: «Коли дому Господь не будує, даремно працюють його будівничі при ньому… (Пс.127,1)», тим більше це стається з святою будівлею. Всесильний і Всемилостивий Господь допоміг їм успішно і чудово закінчити церкву. Єпископ Юстин Мараморишський який здійснив освячення церкви, бачачи прекрасні роботи цієї святині, назвав її «величним собором». Їхнє крайне бажання було сповнено і нова їхня святиня буде мати ще одного молитовного покровитнля, Св. Ап. Тому. Приходячи до них, він спогадує  їм – те що сказав Спасителеві по Воскресінню – щоб не забули ніколи: «Господь мій і Бог мій» (Ін. 20,28). Вівтар нової церкви залишився на тому самому місці і обов’язково святий престіл. Готоуючи новий престіл до освячення, протопоп Петро Рагован разом з отцем настоятелем Дмитром знаходять в старому престолі один лист, написаний священником – ктитором старої церкви, от. Ісідором Вздулскі, де написано  що цю церкву було освячено 12 травня 1934 року. Він пише що втік з України від большевиків, які вбили багатьох священників, та переслідують православну віру і просить молитись за нього. Які страшні діла! Тієї самої днини був освячений престіл  і вся нова церква  як і престіл старої церкви, тобто 12 травня (н.с.). Цими ділами не керував ніхто крім Всевишнього Бога. Хто міг сказати  1934 року що після 90 років в ту саму днину буде освячена нова церква. В цю святу днину, наповнені почуттям сильного потрясіння не можемо сказати  ніщо  інше, як тільки слова Св. Ап. Томи: «Господь мій і Бог мій!».

         Треба не забути вірникам полянцям, що крім Св. Вмч. Дмитрія, Св. Ап. Томи, проповідник Воскресіння і Божества Христового і вчитель милосердя, мають молитовних заступників перед Богом і святих дев’ять мучеників, які постраждали за Христа в Малій Азії, в місті Кизику, та нашого славного українського Амфілохія Почаївського, яких пам’ять здійснюємо 12 травня (29 квітня), коли були освячені престоли церков другої парафії.

           Хай ці всі речі будуть вірникам з Полян і всім вірникам українським православним спонукою сильнішого шанування наших церков.  Честь і похвала всім борцям за правословну віру: от. Курак Дмитрові, кураторам на чолі з Куратором Михайло Лонга, всім вірникам жертводавцям з Полян і бувшому  парохові , от. Илля Албічук який пожертвувався (і працював своїми руками на парафіальній хаті) .

           Перечитую багато разів слова Спасителя, ради дуже глибокого їхнього глузду.

«Силуйтеся ввійти тісними ворітьми, бо кажу вам,- багато хто будуть намагатися ввійти та не зможуть (Лк. 13,24). Котрі то є ворота? Патріархові Яковові було відкрито, що ворота до неба то є Церкви наші, як доми молитви (Бут. 28,17). Прийде той час коли не можна буде заходити до храмів (Дан. 12,11).

Прот. Микола  Лаурук