Маємо ще багато наших вірників, які сумніваються відносно шанування ікон.

            Те що є слово Боже для наших вух, те що є молитва та духовна пісня для наших уст, те є ікона для наших очей.

            Славний швейцарський філософ і богослов Мішел Квено, в книзі «Воскресіння та ікона» каже слідуюче: «Двері серця, вуха та очі, очищуються слухаючи слово духовне і поглядаюч ікони».

            Етімологічний сенс цих двох грецьких слів – «ікона» та «ідол» – являється тим вступом щодо правдивого значення ікони для нашого духовного життя. Слово «ікона» означає «зображення дійсності», а слово «ідол»  означає «зображання недійсності».

            Св. Ап. Павло пише коринтянам: «… Ми знаємо, що ідол у світі ніщо і що іншого бога нема крім Бога Одного» (1 Кор. 8,4). Ми не кажемо, що ікона є нашим Богом, але було в історії людства, та ще буває і тепер такої глупоти, де народи мають за бога різних ідолів.

            Той самий Бог, який заборонив служити і вклонятись ідолам (Вихід 20, 4-5) наказує Мойсеєві зробити в наметі (храмі) «два золоті херувими» (Вих. 25,18). Св. Іван Дамаскин пише, що: «… з всіх боків храму були зображені херувими, яких шанували ізраїльтяни, але не просили їм жертву», тобто не мали їх за Бога.

Відносно служіння ідолам, було сказано Богом Мойсеєві: «Литих богів не зроби собі» (Вихід 34,17). Коли Соломон збудував славний храм, тоді він рішив прикрасити його різними «різбами хирувимів», покритих золотом (1 Цар. 6,28-29), як і всередині так і назовні.

            Бажаю почати з дуже логічними думками Святого Івана Дамаскина. «Ми не покланяємося матерії – каже він – але тому хто зображений у іконі, подібно тому як не кланяємось матерії з якої зроблене Євангеліє, ні матерії хреста, але Тому  хто там зображений».

            «Основною метою іконописання являється Господь Іісус Христос, як досконалий образ Бога Отця», пише отець Георгій Соб’ят, в книзі «Православна Віра».

            Перша ікона Господа Іісуса Христа називається «Спас нерукотворний». Про цю ікону пише в документальній своїй книзі «Ікона та іконічність», Валерій Лепахін слідуючі слова: «перший живописний образ, іконовий образ, виготовив Сам воплочений Бог. Тяжко хворий цар Едеси, Авгар, почувши про Христа, послав до Нього довірного слугу з листом та проханням про зцілення. Господь, отримавши лист, приклав до лиця убрус і на ньому чудесним чином залишився відбиток лику Спасителя, який Він послав у дар Едеському цареві. Помолившись та приклавшись до убруса, цар одужав. Із тих пір через убрус-ікону відбувались численні чудеса» («Ікона та іконічність», Львів, 2001, ст. 41).

            Дуже цікаві слова залишив нам прп. Йосиф Волоцький. «Треба поклонятися Святому Євангелію і почитати його, тому що пречистий образ Господа нашого Іісуса Христа і Святе Євангеліє подібні одне до одного, і ми повинні віддати їм рівне поклоніння й почитання, адже між ними нема жодної різниці, бо обидвоє благовістують одне. Словописець, пишучи Євангеліє, у ньому написав про все, що стосується Божого промислу про людину і передав Церкві. Те саме робить й іконописець, зображаючи на дощці свідчення Божого промислу і передаючи його Церкві. Те, що Євангеліє описує словом, живопис зображає ділом» (в книзі «Ікона та іконічність», ст. 41).

            Святий Теодор Студит має глибоку науку: «Хто не ісповідує, що Господа нашого Іісуса Христа можна зображати за допомогою живопису, той не ісповідує, що Він був видимим у тілі і бути предметом доступним для іконного зображення – одне і те саме» («Ікона та іконічність», ст. 27).

            Таку дуже велику ціну мають ікони, що: «Хоч би чесні ікони були витвором і невмілої руки, їх слід почитати заради первообразів», пише Св. Теодор Єрусалимський («Ікона та іконічність», ст. 32).

            Святий Василій Великий каже що сила ікон то є дія Святого Духа. «Святий Дух – істинний іконописець. Він відновлює людину, як духовну, живу ікону. Він допомагає іконописцеві писати ікони зображення. Впродовж багатьох століть, іконописці не підписували своїх ікон, бо свято вірили, що їх талант належить Богові, що вони лише підмайстри Святого Духа» («Ікона та іконічність», ст. 45).

            Св. Юстин Попович говорить про силу і дію Господа Іісуса Христа через Святого Духа. «Про це свідчить тінь Святого Апостола Петра, через силу Христову вона вздоровляла хворих (Д.А. 5,15) й також хустки і пояси Св. Апостола Павла вздороляли зразу хворих (Д.А. 19,12)» (Догматика, том ІІ, ст. 83).

            З цього видно як далеко є сьогоднішне християнство від первісного християнства.

            Перша ікона Богородиці була здійснена Св. Єв. Лукою. Про це знаходимо написано в документальній книзі «Про зображення святих ікон» отця Никодима Мандіца.

            «Св. Апостол та Євангелисть Лука, який написав Святе Євангеліє і Дії Апостолів був лікар і художник, він зробив ікону Пресвятої Богородиці тримаючи на руках Предвічного Младенця, Господа нашого Іісуса Христа. Після цього зробив ще дві ікони Пресвятої Богородиці, які поніс (всі) до Матері Господньої щоб бачила їх та сказала чи подобаються її. Побачивши їх, Матір Господня сказала: дар Того Хто народився  з Мене і мій дар хай буде з цими іконами» (ст. 56).

            В цьому контексті, бажаю спогадати про два дари святих ікон. Леонід Успенський пише, що: «Були часи коли Церква боролась захищати ікони. Настав час коли ікони борються за Церкву» (в книзі «Воскресіння та ікона», ст. 80).

            Знаємо дуже добре скільки випадків не було, коли ікони плакали також і в наші дні є пару місцевостей де ікони плачуть.

            Що ікони є повні благодаті Святого Духа і є тим вікном до вічності, видно з того що біснуваті люди (хорони нас Господи від цього) не можуть поклонятись іконам.

            Великий апологет іконографії, Мішел Квено, каже що: «ікона готує нас до зустрічі – у вічності – лицем до лиця».

Прот. Микола Лаурук