Святий Андрій Первозванний є покровителем України табагатьох інших країн, таких як Шотландія, Греція, Румунія, Грузія, а також покровителем моряків, рибалок, перекладачів і вчителів іноземних мов. Його вшановують якдуховного засновника християнства в Україні, адже, згідно з переказами, він проповідував на цих землях і передбачивпояву Києва.

День Андрія — народно-християнське свято, що припадає на 13 грудня (30 листопада за відновлкним календарем) і вважається днем пам’яті мученицької смерті одного із дванадцяти апостолів Христових — Андрія Первозваного. 

За церковними легендами, святий Андрій проповідував християнство у Скіфії й дійшов аж до Києва,  де на одному з пагорбів поставив хрест, вимовивши такі слова: «Чи бачите гори ці? Повірте мені, на них засяє благодать Божа». 

В минулому молодіж, тим більше в сільському середовищі, не мала інших можливостей розваги, тому й нагодою розважатися ставали вечорниці. Довгими осінніми ночами, коли вже польові роботи завершувалися, а молодіж мала більше вільного часу, дівчата і хлопці сходилися в один дім, де, попри рукоділля, яким займалися дівчата, мали нагоду поспівати, потанцювати, розказувати анекдоти – одним словом, розважатися. Свято Андрія вважалося молодіжним, бо в Андріївську ніч парубкам було дозволено бешкетувати і робити збитки, а дівчата цієї ночі ворожили (гадали) на свою долю. 

За традиціями наших предків, дівчата та хлопці сходилися до однієї хати ввечері 12 грудня. Як тільки вечоріло, дівчата приносили до господині, в якої мали відбутися вечорниці, хто що мав із необхідних продуктів, і допомагали господині приготувати святкову вечерю. А після заходу сонця приходили хлопці, які приносили напої та приводили музики.

Спочатку переповідали цікаві історії, жартували,розважалися, щоб дочекатися півночі, а вже в опівночі з 12 на 13 грудня дівчата починали ворожити, щоби  вгадати майбутню долю. Парубки в цю ніч могли робити всілякі збитки, і все, що б вони не зробили, їм все прощалося. Вони снували нитками вулицю, якою дівчата поверталися додому,і знімали ворота, залишаючи неподалік, шибки у вікнах розмальовували чи затуляли. І ніхто їм за це нічого не казав.

Дівчата в ніч на Андрія ворожили найрізноманітнішими способами. Вибігали, наприклад, на подвір’я, ставали біля плоту та рахували кілки, промовляючи «Молодець, старець…», а останній кілок обов’язково оглядали, бо він показував яким буде суджений.  Якщо кілок тонкий і рівний, то тій дівчині і хлопець випаде молодий і стрункий. А якщо кілок з товстою корою – суджений буде багатим. А ще брали чобіт у дівчат і від стіни до порога переставляли і примовляли «молодець, удовець, буду дівувати…» і на якому слові чобіт «вийде» з хати, таку долю ця дівчина і буде мати. Схожим ворожінням було коли дівчата, від протилежної до вхідних дверей стіни, одна перед одною ставали, і яка з них перед порогом стане, та перша вийде заміж, а дівчина за нею – другою і т. д. А ще дівчата “сіяли” коноплі… Опівночі виходили на подвірʼя, брали в жменю зерна коноплі, “сіяли” на колоді, примовляючи: “Андрію, Андрію!/ Я коноплі сію,/ Спідницею волочу,/ Бо дуже заміж хочу”. Імітували жестами примовляння, а в кінці лічили зерна, що лишилися на колоді – якщо парне число, їм вийти заміж, якщо непарне, їм чекати ще один рік.    

На Андрія ще пекли пампушки або варили вареники, клалиїх на тарілку та запускали до хати кота або собаку. Чиюпершу пампушку чи вареник з’їсть тварина, та дівчинапершою вийде заміж. 

Такими були наші традиції в минулому… На жаль, минуле починає забуватися, тане в сивому тумані часу. Але, надія ще не вмерла… Наш обовʼязок, тих, хто ще памʼятає звичаї й традиції минулих років, передати їх молодому поколінню, засівати в їх душі любов до рідного слова, до чудових українських традицій.  

Проф. Емілія Кодря