Хоча у Новому Завіті, Спаситель каже більше як не треба постити, у Старому Завіті находимо фрагменти в яких Господь говорить, через пророків, детальніше про піст. Так, на приклад, в Ісая, розділ 58-ий, находимо список того що не треба чинити і інший про те що годиться сповнювати в пості. Так як і нині, і тоді було вірників які думали що піст не має ніякий сенс: «Нащо ми постимо, коли Ти не бачиш, мучимо душу свою, ти ж не знаєш того?» (58,3). Але відповідь Господа виявляє їх піст з іншої перспективи: «Отак – у день посту свого ви чинити волю свою і всіх ваших робітників тисните! Тож на сварку і заколот постите ви, та щоб кулаком бити лютістю розпалені…  Тепер ви не постите так, щоб ваш голос почутий був на висоті! Хіба ж оце піст що Я вибрав його – той день коли людина упокорює душу свою?» (58, 3-5). В слідуючих стишках, Господь дає приклади милостині, допомоги тих, які у різних потребах, повязуючи це до посту, але найголовно нагадує стримуватися від насильства, фізичного і словесного.

            І так само як в старозавітніх часів так і нині, многі, вірні або невірні, кажуть що це можеш сповнити і без тілесного посту, без стримування від їжі, бо «що має те що їмо із нашою поведінкою?»

            Правда що піст не є для вісх, бо є і такі люди які не можуть постити, бо слабі або хворі (хоча може частіше постять вони як здорові люди). Але для тих, хто може постити, кому здоров’я дозволяє, піст тілесний має дуже велику значніть –  контролювати пожадливість; і це  зміцьнює наше самовладання, навчає нас володіти наше життя. Бо коли, в пості, наміряємося здержуватися від скоромної їжі, тому що хочемо доказати вперше самі собі що можемо пережити  і без того, але, найголовно, тому що хочемо доказати, головно самі собі, що «не тільки хлібом буде людина жити, але кожним словом, що походить із уст Божих». І це стримування  допомогає нам не тільки у духовному життю, але в загалі зміцьнює нашу волю, і це не має як не бути добре.

            Може тому і пише Ап. Петро що пожадливості яких ми не можемо контролювати, але перед якими ми є слабі, і вони нами керують, ці пожадливості є перепони у духовному життю: «Благаю вас, любі, як приходьків і подорожніх, щоб ви здержувалися  від тілесних пожадливостей, що воюють проти душі» (1 Пет. 2,11). А контролюючи наші пожадливості, ми наближаємося до Бога.

            Це не означає що ті, які бажаємо щиро постити, ненавидимо  і караємо наше тіло, так як робили різні секти, які думали що все матеріальне є від диявола. Тому навіть Ап. Павло каже що стараючись годувати душу, не треба забувати за тіло, але давати йому тільки те що є потрібне: «зодягніться Господом Іісусом Христом, а догодження тілу  не обертайте на пожадливість!» (Рим. 13,14).

Піст не є для тих, які бояться залишити на короткий час комфорт, які може ліняться робити один ступень навперед, видіти що є можливо поправляти, поліпшувати свою душу, своє життя в загалі.  Піст нас провокує зміцнювати нашу волю; провокує нас також бути креативними коли готуємо їжу, бо многі боїмося  що вмремо з голоду, тому цей період є і старання, нелегке, але можливе.

Піст також нас провокує пізнавати самих себе в смиренності, через молитву, через мидитацію, залишаючи мало інтернет, телевізор, щоб прожити більше часу для себе, для Господа, разом з нашими родинами.

Але це не означає що треба ждатися на тихий період посту. Бо якраз тоді коли ми стараємося збутися спокус, тоді видимо який вплив вони мають на нас, але тільки так можемо доказати що маємо силу їх перейти. Коли стараємося більше молитися, видимо якраз чого не маємо часу для молитви, чим ми витрачаємо час. Якраз тоді коли стараємося стримувати наш язик, видимо чого не можемо це чинити в загалі, через лютості яка панує в нашій душі, бо коли хтось тебе провокує, мусиш відказати, не зализитись довжним. Точно тоді коли хочимо жити мирно з ближніми, появляються деякі і нас провокують; і тільки так можемо видіти нашу відповідь – чи є згідно з Господніми заповідями, чи ні.

Такщо піст є і тест якого ми вибераємо добровільно, тест який доказує хто ми дійсно є. Але є тест якого ми переходимо не для Бога, не для ближніх, але самі для себе: «Якщо ви постили, чи то ви постили для Мене?» (Зах. 7,5).

от. вікарій Маріус М. Лаурук