«Шукайте найперше Царства Божого й правди Його, а все це вам додасться» (Мт. 6,33). Для цього шукання нам треба починати із оновленям розуму: «Око – світильник для тіла. Тож як око твоє буде здорове, то й усе тіло твоє буде світле. А коли б твоє око лихе було, то й усе тіло твоє буде темне.» (Мт. 6, 22-23) – розум є наше духовне око  а зберігання  чистого розуму є необхідне для нашого духовного життя. Тому тема шукання Царства небесного  нагадує нам, через цей приклад ока, про твирезість, яка є нашим старанням зберегти наші думки чисті, а це є самим початком нашого духовного життя, нашої віри.

            Думки злі, які можуть пошкодити нашій вірі, приходять на нас не тільки як спокуси але і ми їх кличемо через: лінивство, гріховність, байдужість. Кажемо лехко: «прощаю але не забуваю»; «та що аж грішу, Бог простить, бо всі грішні» – і на решті ми задоволені що такі думки не від нас але від спокусителя. Але чого ми лишаємося, чого ми дозволяємо таким думкам зайти у наш розум а після того у наші серця? Це доказує що ми ще не почали жити побожно. Коли знаємо що нам треба вперше сохраняти наші думки, треба мати духовної твирезості, і не чинемо нічого, то означає що ми не хочемо жити по-християнськи, що любимо більше того від якого нам треба нормально сохранятися. І так, ходимо далі до церкви, бо думаємо що ми християни, але часом, після 5, 10, 30 років ставимо собі питання: «яка мені хосна? Де є та благодать яку Бог обіцяє, де є життя мирне? Ходити або не ходити до церкви, молитися чи не молитися однаково». Доходимо до переконання що все те що ми знали, що ми чули, що ми читали, все те казки, а не щось поправдішне. Де ми виділи таких побожних людей як ті про які говорить нам Святе Письмо або Життя святих? Не видимо таких людей бо не стараємося імітувати їх. Коли ми не будемо старатися сповнити у своєму життю всі Божі заповіді, і через них наблизитися до Бога, тоді можемо шукати скільки хочимо таких людей, але не найдемо. І яку хосну маємо аж чуємо про побожних людей коли ми ще далеко від Бога?

Святі отці кажуть що тверезість є початком нашого нового життя, і через тверезість ми шукаємо і слідимо Бога.

            Тверезість означає бути уважним на все те що заходить у нашу думку. Через твирезість ми вперше очищуємо наш розум а вдруге находимо мир, тишину. На приклад хтось приходить до нас і каже нам що другі говорили за нас; аж ми приймаємо всі ті інформації (які можуть бути поправдішні чи ні) тоді ми вже стаємо неспокійними, думаємо тільки на те що ми чули. Твирезість  нас навчає навіть не слухати такі казки. Тільки так можемо зберігати мир в нашій душі, і очистити наші серця від всяікої неспокійної нечистоти – «Блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать».

            «Стережися, щоб у серці твоїм не зродилася зла думка» (Второзаконня 15,9) – через розум і серце ми пов’язуємося до Бога. Любов «не думає лихого» (1 Кор. 13,5) – навіть і думка на лихе віддаляє нас від Бога, доказує що через її присутність ми відказалися волі Божої – думки Божої.

            Ці слова нагадують нам що так як тіло не може жити без їжі так і духовне життя не може існувати без твирезості. Слова Спасителя роблять нам зауваження щоб ми не дійшли якось до фальшивого духовного життя. Чуємо про чудеса, пророкування, чудуємося, молимося, сповідаємося, каємося, але і так можемо бути сліпими духовно, бо не відчуваємо нічого (так як би їли і не відчували смак їжі – їмо бо знаємо що нам треба їсти, але на силу); стаємо сліпими духовно тому що чуємо про Бога, але не видемо Його.

            Від нашого розуму, від нашої думки починає оновлення нашого життя- вибераємо з нашого розуму всі нечистоти, всі дурниці і робимо так місця для нової думки, але постійно треба нам бути уважними на всі наші думки, старатися зберігати їх чистими. «Не уподібнюйтеся до віку цього, але перемініться відновою вашого розуму, щоб пізнати вам що то є воля Божа, добро, приємність та досконалість» (Рим. 12,2).

oт. Маріус М. Лаурук