«Свята Заступнице! Пречиста Діво!
Ти оповий нас Покровом білим,
І під опіку візьми Вкраїну,
Не дай їй впасти знов на коліна.
Народ наш просить захисту в Тебе,
Бо Ти – Цариця Землі і Неба,
Прийми нас ще раз під свій Покров,
Вкотре благаєм Тебе ми знов.
Ти захисти нам Матір-Вкраїну,
Не дай зробити з неї руїну,
З колін підвестись нам поможи,
Вкраїну вільну нам збережи.»
(Л. Білусяк)
Свято Покрови Пресвятої Богородиці – 14 жовтня – завжди було днем запорізьких козаків. Наші предки вірили, що Діва Марія охороняє мужніх воїнів, оберігає їх від ворожих куль і шабель, а також дарує мудрість у прийнятті складних рішень. Не випадково саме на Покров козаки обирали своїх командирів.
Під покровом Пресвятої Богородиці українське козацтво здобувало волю та свободу для батьківщини. Тому й не забуваємо, що в жилах сучасних захисників України, її славних синів та дочок, тече кров козаків, лицарів українського духу.
Українське козацтво – феноменальне явище у світовій історії. Подібних аналогів в інших народів ніде у світі не було і немає. Упродовж століть козаки були наймогутнішою військовою, а також духовною силою, яка боролася звитяжно із загарбницькою політикою сусідніх держав. В минулому Україну називали «козацька земля» або «козацька нація».
Цікаво, що термін «козак» має тюркське походження. Вперше його фіксує «Початкова монгольська хроніка» в 1240 році (від «qazaq» – вільна людина).
Протягом століть козаки стерегли кордони, воювали, захищаючи українські землі, були в почестях у військах інших країн. Про славетні походи козаків й винахідливість ходять легенди. Козаки були неперевершеними майстрами військової справи свого часу.
Із давніх-давен Божа Матір вважалася покровителькою всього українського козацтва. А на Січі запорозькі козаки збудували церкву на честь Покрови Богородиці з її іконою. В цей урочистий день збиралася Велика рада, на котрій обирали гетьмана і визначалися з подальшими військовими планами.
У Запорізьких козаків до Покрови було особливо шанобливе ставлення. На Січі це свято було храмовим. Богородиця була їх заступницею. Вона оберігала їх під час виснажливих походів. Покровська церква була священною, від її порогу вирушали козаки у далекі походи, і до неї з вдячністю поверталися.
Козак в українській культурі був завжди воїном, який служить своїй Батьківщині, боронить віру, гідність та звичаї всього українського народу.
А ще в українців, давно, із Свята Покрови починалися вечорниці. Це свято вшановували найбільше дівчата, котрі збиралися вийти заміж. Збереглася цікава молитва, яку виголошували дівчата напередодні Покрови. Ввечері дівчина, ставши на коліна перед образами, причитувала: «Святая Покрівонько,/ Покрий мені головоньку оце осінню,/ Хоч і драною хустинкою,/ Аби з хорошою дитинкою,/ Щоб із сторони,/ Щоб свекорко, як батенько до мене були./ Свекрівонька, як матінка мене прийняла./ Щоби швегри та зовиці, як братики і сестриці до мене були./ Щоб діло все поробила,/ Чужій сім’ї догодила, всім мила була./ Не лаяна і не бита,/ Нагодована і вкрита/ Спатоньки лягла.»
Проф. Емілія Кодря
