Протягом цього життя ми всі маємо перенести багато чого неприємного, у терпінні ми приймаємо все те, що Бог надсилає нам. Але найважче перенести на цьому земному житті розлуку з нашими родичами,  через їх смерть.

Хоча Христос забезпечує нас, що розлука є тимчасова та що смерть є перехід або сон, та хоча всі ми знаємо, що перейдемо цей поріг, однак, тоді коли хтось з рідних йде у вічність, нам стає дуже важко. Людина є складена з двох частин, душі та тіла, а душа є невидима перед тілесними очима, й тоді коли людина покидає цей світ, важко сприймати цю розлуку.

Але всі наші атрибути як: пам’ять, розум, любов та інші, вони є душевними атрибутами, а ні тілесними. Тіло коли залишається без душі, не вже має жодного почуття і подається землі, з якої було взяти. Христос нас забезпечує що ми є вічним та підкреслює, що душа однієї самої людини є більш важлива як цілий світ. а в притчі про немилосердного багача та вбогого Лазаря, Він говорить нам, що людина буде пам’ятати і після смерті все, що робила під час земного буття.

Тому і наша церква спонукає живих молитися і поминати спочилих людей. Навесні, перед Великим Постом, ми поминаємо тих, хто відійшли у вічність, так само у цей осінній період, а саме в першу суботу місяця листопада. Всі українці православні, й не лише, у листопаді поминають наших рідних, показуючи таким чином, що ми їх любимо, ми їх не забуваємо та ми є переконані, що розлука є лише тимчасова.

І цього року великий рущанський цвинтар був протягом одного дня світлим місцем, де малі та великі прийшли, щоб помолились біля гробів своїх родичів. Були відслужені панахиди, запалені свічки і пролеті сльози за тими, яких вже немає у власних домівках.

У давньому світі, до Ісуса Христа, поганський світ не поважав своїх спочилих, більше того, тоді люди вірили, що мертве тіло є нечистим та їхні цвинтарі не були у селі або в місті, але на краю міста. Їхня наука говорила про те, що мертвці є осквернені, саме тому тіло спочилих палили аби позбутися всякої журби.

Так воно було у давньому світі, й лише після Ісуса, згідно християнській науці тіла померлих не вважалися нечистими, християни ховали і далі ховають своїх померлих біля церкви або на кладовищах. Немає жодної православної церкви аби на своєму подвір’ї не мала і цвинтар. Люди були поховані коло церкви, щоб кожної неділі та свята, коли служиться Свята Літургія, як живі,  так і спочилі знаходились у одному самому місці, у Божому Храмі.

На кожному гробі є поставлений знак христа, знак, який не символізує смуток і смерть, а символізує воскресіння з мертвих та нашу оправданну надію, що всі ми воскреснемо. Прихід до цвинтаря нас засмучує, але тим самим разом нас тішить можливість прийти до гроба батька чи мати, бабусі або дідуся, знаючи що в тій могилі спочивають тлінні останки наших рідних, які одного дня встануть, тому що так визнаємо у молитві Вірую, молитва яка є Символом нашої віри: «Чекаю воскресіння мертвих і життя будучого віку. Амінь!»

Отець радник д-р Іван Юрча